Я одна в этом большом городе…
Одиночество растворяет меня в толпе…
я словно радуга на морском побережье, а ты…
ты воздух и вода ты для меня все…
и когда ты будешь рядом я наберу новый смысл…
я стану другой… я поднимусь в небо и буду парить на крыльях любви…
Я буду любить и буду любима…
Я стану воздухом и землей и небом для тебя… только для тебя…
А ты в ответ на мою любовь будешь обещать мне звезды с неба…
только для меня… и будешь поить меня чаем с малинкой, когда я буду болеть…
будешь нашептывать мне на ушко всякие приятности и обнимать меня, когда мне будет грустно…
и будешь улыбаться, когда я буду рассказывать о своих мелочных проблемах….
а если я надуюсь на тебя, ты напишешь под моим окном как сильно меня любишь,
ты будешь говорить мне об этом каждый вечер,
а я в ответ буду целовать тебя в щечку и прятать робость,
уткнувшись носом тебе в плечо…
Я буду любить тебя так сильно, как никого и никогда не любила…
Как жаль что тебя не существует…
[ Редаговано: 07 Квітень 2008 01:40 AM by Black Heart ]
Кохання тихим не буває
Воно неначе водоспад
Якщо у серце завітає
Немає вороття назад
Кохання тихим не буває
Воно бурхливе мов гроза
Якщо у серце завітає
Не обмине очей сльоза
Тебе чекали очі з далини –
Зірками впали
Тебе молили губи навесні –
Травою стали
Тобі всміхалась туга білих рук –
Світилась мало
Ходила ніжність берегом розлук
Під руку з жалем
Тебе немає,хоч умри
Ти весь у лопотах невічних
На троні білої пори
Тебе ще жде моя величність
Я так стомилась від образ й обману,
Від буднів сьогодення й суєти
Прийди ж до мене вірний і коханий
Із мрій моїх заквітчаних прийди!
Як забути тебе? Я не знаю
Щоб звільнити з полону душу,
І відчути свободу раю
Та за все я платити мушу
Як забути тебе? Запитаю
Я у місяця – свідка побачень
Не забудеш – згори поглядає,
В тебе серце вірне,гаряче
Я спитаю піду у берізки,
Вона відає всі таємниці
Нахилила гілля своє низько
Потерпи – тихо мовить сестриця.
Як забути? Спитаю зливи
Нехай вимиє душу від болю
-Ти ще будеш, будеш щаслива
І втішатимешся любов’ю
Горобина в червоних кетягах
Мов в останнім відчаї краси
Голим віттям шепоче кленові
Ти до танцю мене запроси!
Клен мовчав. Гордо вітами
Сіре небо осіннє тримав
Шкода стало красуні вітрові
Він у вальсі її закружляв
Нахилився ясен до берізки
Вона ніжно віти простягла
І шепоче листя близько-близько.
Лише двом відомі слова
Ми на порозі ХХІ століття.
І час на місці не стоїть,
А молодість так хоче довголіття,
Щоб вірити, надіятись, любить.
Людське життя коротке й незбагненне,
І ледь встигаєш що-небуть зробить.
Воно, як річка швидкоплинне,
Ловити треба кожну мить.
Влезу и со своими кракозябрами. Не судите строго, ибо писано на английском.
Dance with Flame
In darker cave, by ancient fable,
there is a horrible place,
where candle is lighting on the table,
but darkness touch its face.
And even sharpest human eyes
will fail to recognize,
what is beyond that mad denies,
which make the darkness rise.
I saw that war of cloud and fire
since our world exist.
No one of them fell down tired,
no one rose up the fist.
Till certain time that endless fight
was neither good nor worse,
but once I felt the weaken light
and shadows growing force.
Then I forgot my mindless God
who gave me gift of sight,
and ran, by faithful courage guided,
to free the force of Light.
I fell into eternal fights
and felt the touch of flame.
In dance with blazing sparks of fire
I understood my blame.
The Light in us is always faint,
the Darkness’s always strong.
But for the knowledge I have gained,
I’ll pay too hard and long.
Now I don’t know, how can I live
with fury in my blood.
That spark of Fire ,that I receive,
will help to find my God.
I go and never will return,
with part of Holy force.
And as for you, the flame last born,
I’ll watch last dance of yours.
